Топографічна карта: Топографічна карта — Вікіпедія

Топографічна карта — Сайт geografiamozil2!

За підручником «Географія» 11 клас,

автори С. Кобернік, Р. Коваленко

       Особливості топографічної карти

  Вивченням невеликої ділянки місцевості з подальшим складанням та уточненням великомасштабних (топографічних) карт і планів займається наука топографія (від давньогрец. топос – місце, графо – пишу), яка є окремим розділом картографії. Топографічними вважаються карти, складені в масштабі від 1:200000 до 1:10000. Ще більший масштаб має план місцевості, а саме 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500.

     За змістом топографічні карти є загальногеографічними. Під час створення карти змістова інформація має відповідати таким вимогам: максимальна повнота зображення, точність положення об’єктів і достовірність стану місцевості на рік створення карти. Склад зображених об’єктів і ступінь їх деталізації залежать від масштабу карти та особливостей зображеної території. Внаслідок постійних змін, що відбуваються на місцевості, зміст топографічних карт періодично оновлюється. Найшвидше застаріває інформація про промислові густозаселені території. Там уточнюють карти кожні 5–7 років. У сільських районах – раз на 8–10 років, ав малоосвоєних гірських, лісових, степових районах – кожні 10–15 років.

     Оскільки топографічні карти зображують невеликі території, спотворень на них практично немає. За топографічними картами можна робити вимірювання довжин і площ, оскільки масштаб на всій карті однаковий.

     Топографічні карти створюють та оформлюють за єдиними для всіх видавців правилами, що спрощує їх розуміння та використання. У наш час топографічні карти створюють переважно в цифровому вигляді. Їх можна складати на основі багатьох способів: топографічної зйомки місцевості, аерофотозйомки, космічної оптичної та радарної зйомки, повітряного лазерного сканування.

       Проекції топографічних карт

     Для складання топографічних карт використовують дві близькі за побудовою поперечні циліндричні рівнокутні проекції, а саме проекцію Гаусса–Крюгера та Універсальну проекцію Меркатора (UTM).

    В Україні топографічні карти складаються в єдиній поперечній циліндричній рівнокутній проекції Гаусса–Крюгера. При цьому усю поверхню Землі поділяють по меридіанах на 60 геодезичних зон, по 6° кожна. Середній меридіан у кожній зоні називається осьовим меридіаном. У проекції Гаусса поверхню глобуса вписують у перевернутий на 90° циліндр так, що осьовий меридіан однієї із зон є дотичним до бічної поверхні циліндра. При цьому геодезична зона земної поверхні завширшки у 6° практично не має спотворень. У такий самий спосіб послідовно проектують на бічну поверхню циліндра всі інші зони, одну поруч із іншою. Потім зображення кожної зони поділяють сіткою меридіанів і паралелей на окремі аркуші карти встановленого розміру.

      Розграфлення топографічних карт

   Літерні та цифрові позначення окремих аркушів у прийнятій міжнародній системі розграфлення називають номенклатурою карти. Наприклад, N-36-41-В-в.

   За рішенням Міжнародного географічного конгресу, для створення системи топографічних карт за основу беруть карту світу в масштабі 1:1000000.Вона називається Міжнародною мільйонною картою світу. На ній усю земну кулю умовно поділяють меридіанами на 60 рівних частин – колони по 6°. Їх нумерують арабськими цифрами, починаючи від 180° меридіана із заходу на схід

. Таким чином, колони 1–30 лежать у Західній півкулі, 31–60 – у Східній.

     Колони поділяють на широтні ряди по 4°. Їх позначають літерами латинської абетки від екватора в бік полюсів від А до Z. Іноді, щоб розрізнити півкулі Землі, для позначення Північної півкулі перед літерою ряду ставлять ще літеру N (від англ. north – північ), Південної – S (від англ. south – південь). Наприклад, NN, або SN.

   Внаслідок такого розграфлення земну кулю поділяють на трапеції розміром 6° за довготою та 4° за широтою. Номенклатура аркуша карти 1:1000000 у формі трапеції складається з літери ряду й номера колони. Наприклад, N-36.

   Далі кожний аркуш поділяють на 144 рівні частини. Їх нумерують арабськими цифрами. Тому N-36-41 означає: 41-й лист із трапеції N-36. Так одержують аркуші карти масштабу

1:100 000 з розмірами 20’ за широтою та 30’ за довготою.

   Потім даний лист поділяють на чотири менші аркуші й позначають великими літерами кирилиці: А, Б, В, Г. Масштаб такого аркушу – 1:50 000. Його номенклатура – N-36-41-В, а розміри – 10’ за широтою та 15’ за довготою.

   Потім ще раз кожний з одержаних аркушів поділяють на чотири ще менших. Їх підписують малими літерами кирилиці: а, б, в, г. Отже, номенклатура N-36-41-В-в означає: з трапеції N-36 виокремлено 41-й аркуш, з нього нижній лівий аркуш В, а з того, в свою чергу, нижній лівий аркуш в. Масштаб такого аркуша 1:25 000; розміри аркуша – 5’ за широтою та 7’5’’ за довготою.

   Якщо створюють карту ще у більшому масштабі – 1:10 000, то попередній аркуш знову поділяють на чотири частини розміром 2’30’’ за широтою та 3’45’’ за довготою

. Їх позначають арабськими цифрами: 1, 2, 3, 4. Номенклатура такого аркуша, наприклад, може бути такою: N-36-41-В-в-1.

      Елементи топографічної карти

    Топографічна карта має притаманні їй елементи математичної основи, яких немає на дрібно- та середньомасштабних картах. Це

потрійна рамка та прямокутна, або кілометрова, сітка.

    На полі топографічної карти не проводять лінії градусної сітки: меридіани і паралелі. Натомість вони є як елементи її потрійної рамки. Внутрішня рамка, що обмежує картографічне зображення, являє собою дві паралелі (верхня й нижня лінії) та два меридіани (ліва й права лінії). У кутах рамки підписують їх градусну міру. Наприклад, біля нижньої горизонтальної рамки написано: 54°40’. Це паралель 54°40’ пн. ш. Біля правої вертикальної лінії рамки зазначено: 18°07’30’’. Це меридіан 18°07’30’’ сх. д. Також подано виходи по рамці ліній градусної сітки через 1’. Наступна мінутна рамка показує відрізками чорного та білого кольорів, що чергуються, поділ на мінути. Біля зовнішньої рамки точками показаний

поділ на секунди. Відстань між двома сусідніми точками становить 10’’.

       Прямокутна (кілометрова) сітка

    Ще одним елементом топографічної карти є прямокутна, або кілометрова, сітка. Це сітка квадратів, утворена горизонтальними і вертикальними лініями, що їх проведено через 4 або 2 см, що відповідає певній кількості кілометрів на місцевості. Частота ліній залежно від масштабу становить 2 км (1:10000) та 1 км (1:50000 і більше). Виходи прямокутної сітки на рамку оцифровуються в кілометрах у кутах рамки повністю, в інших місцях – двома останніми цифрами.

    Горизонтальні лінії кілометрової сітки креслять паралельно екватору. Тому числа біля них означають відстань у кілометрах від екватора. Наприклад, число 6065 на нижній горизонтальній лінії кілометрової сітки означає, що відстань від екватора до цієї лінії становить 6065 км

. Відповідно, на північ від цієї лінії віддаленість від екватора зростає.

    Вертикальні лінії проводять таким чином. Землю поділяють, починаючи від нульового меридіана, на 60 геодезичних зон по 6° кожна й нумерують від 1 до 60. У центрі кожної зони виокремлюють осьовий меридіан і надають йому значення 500 км. Паралельно йому на захід і схід проводять вертикальні лінії кілометрової сітки й підписують їх. Значення чисел вертикальної лінії кілометрової сітки 4314 означає таке. Перша цифра «4» показує, що місцевість лежить у 4-й геодезичній зоні. «314» – кількість кілометрів відносно осьового меридіана. Оскільки йому надано число 500 км, то місцевість розташована на захід від нього на 186 км          (500 км – 314 км = 186 км).

   Прямокутну (кілометрову) сітку використовують для обчислення відстаней, площ об’єктів, напрямків, у разі виконання різноманітних геодезичних робіт, для зазначення цілей у військовій справі.

      Географічні координати

  Географічні координати визначають положення будь-якої точки на земній поверхні в градусах від екватора (географічна широта, φ) та нульового меридіана (географічна довгота, λ).

  З попередніх років навчання вам уже відомо, що точність визначення координат залежить від масштабу карти: що він більший, то точніше визначення. На відміну від дрібно- та середньомасштабних карт, де точність визначення можлива до градусів (°) або мінут (‘), топографічні карти уможливлюють визначення географічних координат з точністю до секунд (‘’).

  Оскільки на даному фрагменті топографічної карти підписані

значення горизонтальних ліній кілометрової сітки зростають на північ, можна зробити висновок, що місцевість лежить у Північній півкулі, а географічна широта (φ) усіх точок на карті північна (пн. ш.). За номенклатурою карти видно, що місцевість лежить у 34-й колонці, тобто у Східній півкулі (оскільки номери колон Східної півкулі 31-60). Отже, географічна довгота (λ) усіх точок на карті східна (сх. д.).

   Далі на конкретному прикладі пригадаймо порядок дій під час визначення географічних координат за топографічною картою. З’ясуємо числові значення географічних координат точки Дідова Гора. Для визначення широти точки (φ) відшукаємо найближчу до неї паралель. Це нижня внутрішня рамка карти, на якій географічна широта підписана й становить 54°40’ пн. ш. Прикладемо лінійку вздовж нижньої рамки карти, а потім плавно пересунемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Побачимо за вертикальною рамкою, що зміщення відбулося на 2 точки, тобто на 20’’ у бік зростання широти. Кількість мінут не змінилася (адже ви вже знаєте, поділ на мінути показаний у середній рамці чорними та білими смугами, що змінюють одна одну). Отже, географічна широта точки Дідова Гора становить 54°40’ 20’’пн. ш.

    Аналогічні дії виконаємо для визначення географічної довготи (λ). Підписаний меридіан – це права внутрішня рамка карти – 18°07’30’’ сх. д. Прикладемо лінійку вздовж правої рамки карти й плавно пересуватимемо її паралельно цій лінії до заданої точки. Помітимо за горизонтальною мінутною рамкою та позначками секунд, що зміщення відбулося на 2’27’’ у бік зменшення значення довготи. Тобто географічна довгота точки Дідова Гора – 18°05’03’’ сх. д.

      Таким чином, географічні координати точки Дідова Гора становлять:

φ =54°40’ 20’’ пн. ш., λ =18°05’ 03’’ сх. д.

          Прямокутні координати

    Ви вже знаєте, що за лініями прямокутної (кілометрової) сітки, що їх проведено на топографічній карті зазвичай через 1 км, визначають прямокутні координати точок Х та У. Координата Х визначається за горизонтальними лініями кілометрової сітки й показує відстань у метрах будь-якої точки від екватора. Координату У визначають за вертикальними лініями кілометрової сітки. Вона показує відстань у метрах від осьового меридіана певної геодезичної зони. Прямокутні координати записують семизначними числами. Одиниці вимірювання при цьому не вказують. У Північній півкулі координата Х завжди є додатним числом, у Південній півкулі – від’ємним. Координата У – завжди додатне число. Щоб число не було від’ємним, навмисно початок відліку від осьового меридіана геодезичної зони позначили не в 0 км, а в 500 км. Максимальна відстань від осьового меридіана до країв зони – на екваторі й становить близько 330 км. Що далі до полюсів, то зона вужчає через кулястість Землі.

    Визначимо прямокутні координати точки Дідова Гора. Першою визначимо координату Х. Найближча горизонтальна лінія кілометрової сітки до точки має підпис 6065, що означає, що до цієї лінії від екватора – 6065км, або 6065000 м. За допомогою лінійки визначимо, що Дідова Гора розташована на карті на 1 см південніше за цю лінію. У масштабі 1:25000 це відповідає відстані на місцевості 250 м. Оскільки на південь відстань до екватора скорочується, 250 м треба відняти від значення 6065000, тобто 6065000 м – 250м = 6064750 м. Таким чином, Х = 6064750.

   Аналогічно за вертикальними лініями кілометрової сітки визначимо координату У. Як видно, Дідова Гора розташована між вертикальними лініями з координатами У (у метрах) 4311000 та 4312000, але ближче до другої, не досягаючи її на 4 мм. У масштабі карти це відповідає на місцевості відстані в 100 м. Отже, 4312000 м – 100м = 4311900 м. Тобто координата У = 4 311 900.

     Таким чином, ми визначили прямокутні координати точки Дідова Гора:                 Х = 6 064 750; У = 4 311 900.

     Координата Х означає, що точка Дідова Гора розташована на відстані                  6 064 750 м на північ від екватора. Перша цифра координати У «4» означає, що точка лежить у 4-й геодезичній зоні.

   Осьовий меридіан цієї зони має координату У = 4500000. Тому решта цифр означає, що Дідова Гора розміщена західніше від осьового меридіана 4-тої зони на 188 100 м (4 500 000 м – 4 311 900м == 188 100 м).

     Основні умовні позначення топографічних карт

 Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками. Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість. Ці позначення відповідають низці вимог.

• По-перше, їх має бути легко креслити.
• По-друге, вони не схожі між собою, тому легко розрізняються.
• По-третє, створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються.
• По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності та збагачує його зміст.
• Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни.

   Розрізняють масштабні, напівмасштабні та позамасштабні топографічні знаки. Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий сад. Лінійні знаки є напівмасштабними. Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди. Позамасштабними знаками позначають об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо. Ці знаки мають форму геометричних фігур, символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу, вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

   Вимірювання на топографічній карті за масштабом і кілометровою сіткою

  Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.

Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань.

   Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (від лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю).

 Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площовим об’єктом, оцінюють на око.

       Використання азимутів

 

     Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо. Для чіткішого визначення напрямків використовують компас, за яким можна визначити азимут.

     Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет.

   Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від спостерігача, – 0° або 360°, на південь – 180°, на схід – 90°, на захід – 270°. На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

  Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78°пн. ш., 101°зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути.

 

    Істинний азимут (Аі) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і на даний об’єкт.

Відповідно об’єкт з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани наносять на карту.

Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам).

Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.

 

Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС). 

Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне).

 

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

      Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута, треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном.Аі = Д ± ЗМ.

  Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН). Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН західна).

       Зображення рельєфу на топографічній карті

   Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок позначають цифрами. На картах України позначають абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря. 

Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м. Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу. Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей. Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти. У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання. За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу. Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

  Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу. Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб. Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання.

    Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями.

  Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення закладання в масштабі карти. Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання.

 

   Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.

Топографические карты Украины Генштаб в формате KMZ.Записки странника, или Strider`s Art Volume (S.A.V.)

Топографические карты Украины, Генштаб, километровка 1:100000

Скачать эти картографические няшки (все квадраты) в формате KMZ можно здесь. Если же вам нужен какой-то конкретный квадрат, найдите его на макете ниже. Есть также и карты России( генштаб ). Для удобства поиска рядом с каждым квадратом выводится подсказка с названиями основных городов или поселков в пределах данного квадрата.

Топографічні карти

Топографічна карта – це основний графічний документ про місцевість, який містить точне, докладне й наочне зображення рельєфу і місцевих предметів.

Топографічні карти можна класифікувати за найрізноманітнішими ознаками:

• за масштабами;
• спеціальному змістом;
• призначенням;
• іншими ознаками (карти географічні, топографічні, історичні, геологічні, грунтові та ін.).

Масштаб карти

Різноманітність завдань, що вирішуються за допомогою топографічних карт, викликає необхідність мати карти різних масштабів.

Масштаб карти показує, у скільки разів довжина лінії на карті менша відповідної їй довжини лінії на місцевості. Наприклад, масштаб 1: 50000 означає, що всі лінії місцевості зображені на карті із зменшенням в 50 000 разів, тобто 1 см на карті відповідає 50 000 см. (500 м.) на місцевості.

Чим більший ступінь зменшення зображеної на карті території, тим більш дрібним називають масштаб карти. Дрібномасштабні карти 1: 500 000 і 1: 1 000 000 прийнято називати оглядово-топографічними. На великомасштабній карті збільшується кількість деталей місцевості, які наносяться на неї. Це дозволяє зображати місцевість більш докладно.

За нижньою (південною) рамкою карти зазначаються:

• чисельний масштаб;
• лінійний масштаб;
• величина масштабу.

Чисельний масштаб записується у вигляді дробу, у якого чисельник дорівнює одиниці, а знаменник – число, яке показує, у скільки разів відстані на карті менше відповідних їм відстаней на місцевості.

Лінійний масштаб – це графічне вираження чисельного масштабу.

Відстань на місцевості в метрах або кілометрах, яка відповідає 1 см. карти, називається величиною масштабу.

Умовні топографічні знаки

Місцеві предмети на топографічних картах зображуються умовними знаками, а рельєф – горизонталями.

Умовні знаки – азбука карти.

Без знання цієї абетки не можна навчитися читати карту, а отже, і вивчати по ній місцевість.

Існують наступні топографічні знаки:

• масштабні;
• позамасштабні;
• пояснювальні.

Масштабні умовні топографічні знаки застосовуються для зображення місцевих предметів, які за розмірами займаної ними площі можуть бути показані в масштабі даної карти або плану:

• ліси;
• болота;
• озера;
• великі річки;
• великі споруди тощо).

За допомогою позамасштабних умовних топографічних знаків зображують місцеві предмети, які займають незначні площі і не можуть бути виражені в масштабі карти:

• заводські труби;
• радіощогли;
• колодязі;
• кілометрові стовпи;
• окремі споруди тощо.

Пояснювальні умовні топографічні знаки служать для додаткової характеристики місцевих предметів і застосовуються в поєднанні з іншими знаками:

• знаки породи лісу;
• стрілки для вказівки течії річки та ін.).

Крім графічних знаків, використовуються повні або скорочені написи зображуваних предметів (шк. – школа, сан. – санаторій тощо), а також написи і цифрові позначення для вказівки власних назв:

• річок;
• озер;
• населених пунктів;
• висот точок;
• ширини річок і доріг;
• характеристика переправ та ін.

Всі елементи місцевості при зображенні на картах підрозділяються на наступні основні групи, для кожної з яких встановлена своя система умовних позначень:

• населені пункти;
• місцеві предмети;
• дорожня мережа;
• гідрографія;
• рельєф;
• грунтово-рослинний покрив;
• кордони.

За допомогою умовних знаків на карті наочно передається дійсна картина місцевості.

Топографічна карта дає тривимірне (об’ємне) уявлення про місцевість, тому що на ній зображується рельєф за допомогою горизонталей.

Горизонталь – лінія на карті, що з’єднує точки рельєфу місцевості з однаковою висотою над рівнем моря. За початок відліку висот прийнятий середній рівень Балтійського моря (нуль Кронштадтського водомірного посту).

Елементи рельєфу, які неможливо зобразити горизонталями (обриви, яри, вимоїни, скелі, кургани, ями тощо), показуються спеціальними умовними знаками.

Вимірювання відстаней по карті

Вимірювати по карті відстані зручно за допомогою циркуля-вимірювача. При вимірюванні відстаней на карті голки циркуля встановлюють на кінцеві точки вимірюваного відрізка; потім, не змінюючи розчину циркуля, прикладають його до лінійного масштабу так, щоб його ліва ніжка припала зліва від нуля, а права стояла точно на одному з ділень вправо від нуля. Шукана відстань дорівнюватиме сумі відліків по кінцях голок циркуля. Частки дрібних ділень визначаються на око.

Довгі лінії, що не уміщаються на лінійному масштабі карти, вимірюються по частинам.

Відстані по кривих лініях вимірюються кроком (невеликим роздвигом) циркуля. Довжина кроку циркуля звичайно приймається 1 см або 0,5 см.

Наприклад, по карті масштабом 1: 100 000 потрібно визначити довжину маршруту по путівці між населеними пунктами Гори і Лужки. Встановлюємо розвід ніжок циркуля в 1 см., що відповідає 1 км. на місцевості. Потім ставимо одну голку циркуля на дорозі в населений пункт Гори, іншу – на продовженні цієї дорозі в напрямку пункту Лужки. Повертаючи циркуль щодо однієї з голок і переміщаючи його по маршруту, отримаємо чотири перестановки (4 км.) і залишок, рівний 700 м., який вимірюємо за масштабом. Таким чином, обумовлена довжина маршруту буде дорівнює 4700 м.

Зручний інструмент для визначення відстані по карті, особливо при вимірюванні довгих кривих і звивистих ліній, називається курвиметр. Внизу цього приладу є коліщатко, поєднане системою передач зі стрілкою. При русі коліщатка уздовж вимірюваної по карті лінії стрілка пересувається по циферблату і вказує пройдену коліщатком відстань.

Поділи на шкалах циферблата можуть бути в сантиметрах або кілометрах. Курвиметр може бути з трьома шкалами в кілометрах, з яких кожна відповідає масштабу 1: 25000, 1: 50000 та 1: 100 000. Тому при вимірюванні ліній попередньо потрібно з’ясувати, в яких одиницях оцифрований циферблат. У процесі прокатування курвіметра уздовж вимірюваної лінії показання стрілки повинні зростати (в іншому випадку курвиметр треба повернути на 180°).

При відсутності циркуля або курвіметра відстань по карті можна виміряти за допомогою смужки паперу, а також лінійки з міліметровими розподілами.

Орієнтування на місцевості по карті

Орієнтування по карті складається з:

• орієнтування карти;
• визначенням на ній точки стояння;
• звіренням карти з місцевістю.

Орієнтування карти полягає в наданні їй такого положення в горизонтальній площині, при якому всі напрямки на ній виявляються паралельними відповідним напрямам на місцевості. У такому положенні:

• верхня (північна) сторона рамки карти звернена на північ;
• південна – на південь;
• права – на схід;
• ліва – на захід.

Орієнтування карти може бути виконано наближено, на око, або точно, за допомогою компасу або візирної лінійки.

Точка стояння визначається на мапі по місцевим предметам, характерним формам і деталям рельєфу, зображеним на карті.

Для визначення точки стояння по найближчим орієнтирам потрібно орієнтувати карту і впізнати на карті і на місцевості два-три найближчих місцевих предмета або елемента рельєфу. Потім, на глаз, визначити відстані до упізнаних орієнтирів, напрямків до них, а також їх взаємне розташування, потім намітити напрямки з урахуванням масштабу точку стояння на карті.

При визначенні точки стояння проміром пройденої відстані треба виміряти цю відстань від надійно відомою на карті точки місцевості і відкласти його в напрямку руху в масштабі карти.

Сутність способу зарубок за орієнтирами полягає в тому, що на орієнтованій карті виконується візування за допомогою лінійки на два-три місцевих предмета і проводяться напрямки від них; в перетині цих ліній і вийде точка стояння. Важливо, щоб орієнтири були з упевненістю знайомі, а край лінійки проходив точно через центри їх зображення на карті.

Звірення карти з місцевістю полягає в знаходженні на ній всіх розташованих навколо точки стояння місцевих предметів і елементів рельєфу, а також в упізнанні на місцевості об’єктів, які показані на карті. Рух вночі поза дорогами доцільно здійснювати за азимутами.

Питання

• Що таке топографічні карти, для чого вони потрібні?
• Що називається масштабом карти? Дайте визначення чисельному, лінійному масштабу і величині масштабу.
• Розкажіть про топографічні умовних знаках.
• Як виміряти відстань на карті за допомогою циркуля і курвиметра?
• Розкажіть про орієнтуванні на місцевості по карті.

« Рух по азимутам Психологія і поведінка людини, що потрапила в екстремальну ситуацію »

Топографічна карта — Підручник з Географії (рівень стандарту). 11 клас. Довгань

Підручник з Географії (рівень стандарту). 11 клас. Довгань — Нова програма

РОЗДІЛ I

Карти — найбільш відомі моделі реального світу, які використовуються тисячі років як джерела знань про навколишнє середовище.

Галузь науки, техніки і виробництва, що охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів, називається картографією (від грец. «хартес» — аркуш, сувій папірусу для письма; «графо» — пишу). Картографія тісно пов’язана із географією та іншими науками про Землю. Будь-яке географічне дослідження починається зі складання й аналізу карт. Геологам і планетологам, океанологам і геофізикам, біогеографам і екологам картографія надає один із найбільш дієвих методів пізнання та допомагає знайти спільну мову.

Картографія також має близьку спорідненість із геодезією та топографією. Геодезія (від грец. «гея» — земля, «део» — розподіл, розділення) вивчає форму та розміри Землі, розробляє методи створення систем координат для детального вивчення земної поверхні й проведення на ній різних вимірювань. Топографія (від грец. «топос» — місце, місцевість, «графо» — пишу) займається детальним вивченням земної поверхні, дослідженням і розробкою способів зображення цієї поверхні у вигляді топографічних карт і планів.

Пригадайте

• чим топографічні карти відрізняються від інших географічних карт

• чому топографічні карти мають велику деталізованість і точність зображення

1. Топографічна карта та її елементи.

Топографічна карта — це загальногеографічна карта, що вирізняється великою деталізованістю змісту та забезпечує високу точність вимірювань. Її створюють за певними математичними законами, які мінімізують спотворення, що неминуче виникають під час перенесення поверхні земного еліпсоїда на площину, і, власне, забезпечують її максимальну точність, на відміну від інших картографічних творів (с. 220, 221).

Складовими елементами топографічної карти, які необхідні для її вивчення, є:

• картографічне зображення;

• математична основа;

• елементи оснащення.

Головним елементом топографічної карти є картографічне зображення — сукупність даних про природні та суспільні об’єкти і явища, їх розміщення та властивості.

Математична основа відображає геометричні закони побудови й геометричні властивості картографічного зображення, забезпечує можливість визначення координат, нанесення об’єктів, вимірювання довжин, площ, кутів тощо.

До елементів оснащення топографічної карти належать умовні позначення, три рамки, кілометрова сітка, шкала закладання, дані про кутові величини, номенклатура.

Державні топографічні карти України створюють у масштабах від 1 : 1 000 000 до 1 : 10 000, а саме: 1 : 1 000 000, 1 : 500 000, 1 : 200 000, 1 : 100 000, 1 : 50 000, 1 : 25 000 та 1 : 10 000. Карти таких масштабів дають можливість докладно вивчати місцевість без безпосереднього спостереження.

2. Проекція та розграфлення топографічних карт.

Топографічні карти складають у рівнокутній поперечній циліндричній проекції Гаусса—Крюгера (К. Гаусс — німецький вчений, який розробив загальну теорію рівнокутних проекцій; Л. Крюгер — німецький вчений, який склав формули для цієї проекції). Ця проекція дає змогу отримати картографічне зображення досить великих ділянок земної поверхні майже без спотворень.

Розглянемо геометричну сутність проекції, у якій створюють топографічні карти.

Уся земна поверхня розділена меридіанами на 60 зон завширшки по 6° кожна (мал. 1). Серединний меридіан у кожній зоні називається осьовим меридіаном, він розділяє зону на дві рівні частини — західну і східну. Відлік зон ведеться із заходу на схід від початкового (Гринвіцького) меридіана.

Мал. 1. Розподіл земної поверхні на шестиградусні зони.

Щоб зрозуміти, як створюється на площині зображення цих зон, уявіть циліндр, який осьовим меридіаном однієї із зон торкається земної кулі (мал. 2).

Мал. 2. Проекція зони на циліндр.

У такий спосіб послідовно проектують на бічну поверхню циліндра решту зон, одну поряд з іншою. Розгорнувши поверхню циліндра, отримують зображення земної поверхні на площині у вигляді окремих зон, які дотикаються одна до одної лише в точках по екватору.

Зображення кожної зони поділяється сіткою меридіанів і паралелей на окремі аркуші карти визначеного розміру. Такий процес поділу карти на окремі аркуші називають розграфленням. Кожний аркуш має свою адресу — номенклатуру, завдяки чому можна швидко знайти потрібну карту певної території. Номенклатуру аркушів топографічних карт записують над верхньою рамкою карти.

Розграфлення та номенклатура вітчизняних топографічних карт базується на розграфленні й номенклатурі міжнародної карти світу, складеної в масштабі 1 : 1 000 000. Аркуші цієї карти по паралелях створюють пояси, кожен по 4° широти, а по меридіанах — колони, кожна по 6° довготи. Пояси позначаються великими літерами латинського алфавіту (від A до Z), починаючи від екватора на північ та на південь, а колони — арабськими цифрами (від 1 до 60) від меридіана 180° із заходу на схід (мал. 3).

Мал. 3. Розграфлення аркушів міжнародної карти масштабу 1 : 1 000 000. Положення аркуша карти в загальній системі розграфлення, тобто його номенклатура, складається з буквеного позначення широтного ряду і номера колони, у яких розташований аркуш, наприклад аркуш, де зображений Київ, має номенклатуру М-36, Львів — М-35.

Межі аркушів карт наступних масштабів проводять у результаті розподілу аркуша масштабу 1 : 1 000 000 меридіанами і паралелями на встановлену кількість рівних частин. Дані про розграфлення, номенклатуру та розміри аркушів карт різних масштабів наводять у відповідних таблицях (див. таблицю).

Таблиця

ПРИКЛАДИ НОМЕНКЛАТУРИ ТА РОЗМІРИ РАМОК КАРТ РІЗНИХ МАСШТАБІВ

Масштаб карти	Приклад номенклатури	Розміри аркуша
		за широтою	за довготою
1:1000000	М-36	4°	6°
1:500000	М-36-А	2°	3°
1:200000	М-36-XXІ	40′	1°
1:100000	М-36-132	20′	30′
1:50000	М-36-132-А	10′	15′
1:25000	М-36-132-А-б	5′	7’30»
1:10000	М-36-132-А-б-4	2’30»	3’45»

3. Основні умовні знаки топографічних карт.

Географічний зміст топографічних карт передається через систему спеціальних графічних позначень — умовних знаків. За їх допомогою на картах зображують різні природні й соціально-економічні явища та об’єкти місцевості, а також їхні кількісні та якісні характеристики (с. 220, 221).

Умовні топографічні знаки стандартні та єдині й за своїм виглядом, формою, кольором часто нагадують зображувані об’єкти або їхні характерні риси. Залежно від способу зображення виділяють чотири групи умовних знаків (мал. 4).

Мал. 4. Приклади умовних знаків топографічних карт.

Масштабні (контурні) умовні знаки використовують для позначення об’єктів, що відображаються в масштабі карти або плану, наприклад болота, озера, лісові або сільськогосподарські угіддя тощо. За такими знаками можна визначити площу об’єкта.

Позамасштабні умовні знаки — це символи (знаки), що зображують предмети, площа яких не може бути виражена в масштабі карти. До таких предметів місцевості можна віднести поодинокі дерева, різні об’єкти тощо. Позамасштабні знаки мають вигляд різних геометричних фігур певного розміру або спрощених рисунків.

Лінійні умовні знаки використовують для позначення видовжених об’єктів, при цьому їхня довжина відображена в масштабі карти, а ширина завищена. Такими знаками показують, наприклад, струмки, шляхи сполучення, лінії зв’язку, межі адміністративно-територіального поділу тощо. Умовний знак будується по осі лінійного об’єкта. Проте на планах масштабу 1 : 2000, 1 : 5000 та інших дороги відображаються в масштабі карти не тільки за довжиною, але і за шириною.

Пояснювальні умовні знаки застосовують для додаткової характеристики предметів, наприклад для позначення листяного або хвойного лісу. Крім того, повністю підписують назви населених пунктів, річок, гір, озер тощо. У деяких випадках зображення об’єктів доповнюють скороченими пояснювальними підписами. Наприклад, біля умовного знака машинобудівного заводу пишуть «маш.», школи — «шк.». Щоб показати кількісні характеристики зображуваних об’єктів, застосовують цифрові позначення. Так, біля сільського населеного пункту числом показують кількість дворів, поряд з умовним знаком моста вказують його ширину, довжину і вантажопідйомність.

Рельєф на топографічних картах зображується горизонталями в поєднанні з умовними знаками обривів, скель, ярів, вимоїн, осипів, зсувів тощо. Зображення рельєфу доповнюється підписами абсолютних висот характерних точок місцевості, горизонталей, розмірів окремих форм рельєфу й покажчиками напрямку схилів. Умовні знаки природних форм рельєфу подаються коричневим кольором, а штучні форми та окремі об’єкти — чорним. Чим стрімкіші схили, тим менша відстань між сусідніми горизонталями.

4. Практичне використання топографічних карт, планів.

Топографічні карти використовують у різних сферах діяльності: під час розвідки та експлуатації родовищ корисних копалин, у державному плануванні, лісо- та землевпорядних роботах, для проектування інженерних споруд і комунікацій, орієнтування на місцевості та прокладання маршрутів під час спортивних змагань і туристичних походів. Широко застосовують топографічні карти у військовій сфері — для вивчення та оцінки місцевості, організації та планування бойових дій, переміщення військ, орієнтування, підготовки й проведення бойових стрільб артилерії та запуску ракет тощо.

На основі топографічних карт складають географічні, геологічні та інші спеціальні карти.

Однак навіть топографічні карти не завжди можуть задовольнити вимоги певної практичної діяльності, особливо коли потрібне дуже деталізоване відображення місцевості. У таких випадках створюють топографічні плани — зображення обмеженої ділянки земної поверхні в ортогональній (вид зверху) проекції без урахування нерівності поверхні. На відміну від карти, на плани не наносять сітку меридіанів і паралелей, але обов’язково вказують лінію Північ—Південь, тобто один із меридіанів.

Територія міст і населених пунктів України представлена на топографічних планах у масштабах 1:5000 та 1:2000. Вони призначені для проектування будівництва житлових і промислових районів, відображення схем руху транспорту. Для більш повної інформації до них додають перелік назв вулиць, важливих об’єктів та їх характеристик тощо.

Головне

Топографічні карти призначені для детального вивчення місцевості з метою вирішення господарських та наукових завдань.

• Топографічні карти створюють для великих територій та друкують багатоаркушевими серіями. Рамками аркушів топографічних карт є відрізки географічних паралелей і меридіанів.

• Умовні знаки відтворюють на топографічній карті місцевість з усіма її особливостями.

• Топографічні карти та плани застосовують у багатьох сферах господарської, практичної та наукової діяльності.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Які карти називають топографічними? Назвіть основні елементи топографічної карти. 2. Яку картографічну проекцію використовують для створення топографічних карт? Чому спотворення на топографічних картах є незначними? 3. Що таке розграфлення? Для чого застосовується номенклатура топографічних карт? 4. Якими є особливості топографічних планів порівняно з топографічними картами? 5. Наведіть приклади практичного застосування топографічних карт і планів.

Працюємо в групах

Використовуючи наведені умовні знаки, прочитайте та опишіть місцевість одного із квадратів топографічної карти (с. 220, 221).

Набуваємо практичних навичок

Пригадайте способи складання плану місцевості, зробіть необхідні вимірювання, виберіть масштаб та накресліть план пришкільної території (присадибної або дачної ділянки) за власним вибором.



Карты генштаба (с привязкой для GPS)

Карты генштаба Украины

 

Одни из самых распространённых и подробных карт Украины – это карты генштаба. Преимущественно они были составлены и изданы в период 70-80 годов прошлого столетия. Однако, несмотря на прошедшие годы, сегодня в интернете можно встретить сканы таких карт в очень приличном разрешении. В общей сложности они занимают немногим более 900 мегабайт. Карты генштаба Украины, имеют, как правило, традиционный масштаб- 1:100000.Ценность этих карт практически безмерна. Они дают возможность сформировать представление о ситуации на 70-80 годы, а также помогают сопоставить старую и новую карты, чтобы вычислить, какие изменения произошли.

 

Для того чтобы свободно пользоваться картами генштаба Украины, особых сверхспособностей не требуется. Достаточно лишь иметь к ним доступ, владеть системой условных обозначений и знать измерительные приёмы, которые обычно применяются в работах с картами. Возможно, у кого-нибудь по неопытности возникнут проблемы при пользовании картой. Что же нужно знать о генштабе, чтобы этого не случилось?

Немного о военном термине

 

Для начала нужно сказать, что фактически Генеральный Штаб был создан после распада СССР и образования Министерства обороны Украины. На сегодняшний день он является главным органом страны в вопросах планирования обороны государства, управлением вооружённых сил, контроля военных формирований, органов управления, исполнительной власти и др. В особых случаях, таких как чрезвычайная ситуация в стране, генштаб также получает полномочия рабочего органа Ставки Верховного Главнокомандующего ВСУ. То есть, ответственность за принятие всех определяющих решений возлагается на штат сотрудников этой организации.

 

В широком смысле, принято считать, что Генеральный Штаб – это главный орган управления войсками. Но если углубиться в значение термина, то можно заметить, что в разных странах его понимают и трактуют по-разному. В Германии, например, генштабом назывался орган оперативного руководства, который командовал сухопутными войсками, авиацией и флотом. Во Франции же он контролировал подготовку войск и обеспечение всех необходимых операций. Логично предположить, что на службу в Генеральный штаб зачисляют наивысшие чины, чей опыт и знания необходимы в решении важнейших в судьбе страны вопросов. Оборону государства можно доверить лишь людям, которые знают своё дело. Именно поэтому в Генеральный Штаб допускаются наилучшие кадры высших военных штабов. Как правило, это те, кто уже достиг генеральской должности.

 

Карты генштаба Украины (оригинальные листы) требуют бережной сохранности. Поскольку только бережное отношение к ценному картографическому материалу выступает гарантией того, что данный материал не станет одноразовым в рамках выполнения той или иной задачи, а также послужит для последующего применения. Обеспечит надлежащую сохранность карты генштаба Украины ее правильное первоначальное складывание. Ведь многочисленные перегибы способствуют быстрому изнашиванию, в частности, в этих же местах перегибов.

 

Сегодня  скачать карту генштаба является наиболее простым и доступным способом для каждого пользователя интернета. Интересующая информация доступна в виде фотографий, а также файлов с привязкой к gps навигаторам и программы ozi explorer (в формате ozf2 и map).

 

Топографічна карта: проекція, розграфлення, географічні та прямокутні координати

Географія. Рівень стандарту. 11 клас. Гільберг

Усе, що не може бути картографовано, не може бути й описано.

Х.-Р Мілль, географ із США

• Що таке план місцевості? Назвіть подібні й відмінні риси між планом місцевості та географічною картою. Які карти належать до великомасштабних?

ТОПОГРАФІЧНА КАРТА: ПРОЕКЦІЯ, РОЗГРАФЛЕННЯ. Топографія — наукова дисципліна, що детально вивчає вимірювання, потрібні для зображення порівняно невеликих частин поверхні Землі на топографічних картах і планах.

Топографічні карти — великомасштабні загальногеографічні карти, що відображають розміщення і властивості основних природних і соціально-економічних об’єктів місцевості.

При створенні топографічних карт ураховують форму Землі (кривизну її поверхні), а тому застосовують картографічну проекцію. Для виготовлення топографічних карт в Україні використовують поперечно-циліндричну рівнокутну проекцію Гаусса—Крюгера. Для зображення невеликих територій у цій проекції всю поверхню Землі було умовно поділено на 60 зон — ділянок поверхні, обмежених двома меридіанами через 6° довготи (мал. 3). Поверхню кожної зони проектують на бічну поверхню циліндра. Циліндр розгортають, отримуючи площину, на яку спроектовано всі 6-градусні зони. Середній (осьовий) меридіан зони й екватор зображуються в цій проекції взаємно перпендикулярними прямими лініями без спотворень. Усі 60 таких зон пронумеровані арабськими цифрами, починаючи від Гринвіцького меридіана на схід. (Поясніть, чому обрано цей меридіан.)

Мал. 3. Проектування 6-градусної зони на бокову поверхню циліндра

Топографічна карта світу має багато аркушів. Кожний аркуш карти має стандартне оформлення. Поділ карти на аркуші називають розграфленням, а прийнята система позначення аркушів — номенклатурою. Номенклатура перебуває в тісній залежності як від масштабу карти, так і від географічного розміщення (за географічною широтою і довготою) зображеної на даному аркуші території. В основу розграфлення й номенклатури топографічних карт усіх масштабів покладено розграфлення й номенклатуру аркушів єдиної міжнародної карти масштабу 1:1 000 000. Її рамки — трапеції, утворені меридіанами й паралелями, проведеними відповідно через 6° довготи й 4° широти.

Паралелі, проведені від екватора через кожні 4° широти, утворюють широтні пояси (ряди). Пояси позначають великими літерами латинської абетки, починаючи від екватора до Північного полюса в Північній півкулі й до Південного полюса — у Південній (мал. 4). Меридіани, проведені через 6° довготи, утворюють колони. Їх позначають арабськими цифрами із заходу на схід від меридіана з довготою 180°. Оскільки 6-градусні зони відлічують від Гринвіцького меридіана, номери зон і колон різняться на 30. Так, якщо номер колони 1, то зони — 31, якщо колони 31, то зони — 1. Отже, всю земну поверхню зображають на 2 640 аркушах карти масштабу 1:1 000 000 у вигляді трапецій розмірами 4° за широтою і 6° за довготою.

Мал. 4. Система розграфлення топографічної карти

Положення аркуша карти масштабу 1:1 000 000 в загальній системі позначень, тобто його номенклатура, визначається літерним позначенням широтного поясу та номером колони. На малюнку 4 виділено аркуш F-33. Спочатку пишуть літеру поясу, потім через тире — номер колони. Наприклад, аркуш карти масштабу 1:1 000 000, де розташовується м. Київ, — М-36.

Подальше розграфлення аркушів карт більших масштабів здійснюють за паралелями та меридіанами так, що кожному аркушеві карти масштабу 1:1 000 000 відповідає ціле число аркушів цих карт. Позначають ці аркуші номенклатурою відповідного аркуша карти масштабу 1:1 000 000 в Україні додаванням українських великих і малих літер та римських й арабських цифр.

Таблиця 1. Дані про розграфлення, номенклатуру та розміри аркушів топографічних карт

Масштаб карти	Кількість аркушів	Розмір рамок		Приклад номенклатури аркушів
		за широтою	за довготою
В одному аркуші карти масштабу 1:1 000 000
1:1 000 000	1	4°	6°	М-35
1:500 000	4	2°	3°	М-35-В
1:300 000	9	1°20′	2°	IV-M-35
1:200 000	36	1°40′	1°	M-35-XIX
1:100 000	144	0°20′	0°30′	M-35-73
В одному аркуші карти масштабу 1:100 000
1:50 000	4	0°10′	0°15′	М-35-73-В
1:25 000	16	0°05′	0°07’30»	М-35-73-В-в
1:10 000	64	0°02’30»	0°03’45»	М-35-73-В-в-3
1:5000	256	0°01’15»	0°01’52,5″	М-35-73-(256)
1:2000	2304	0°00’25»	0°00’37,5″	М-35-73-(256-а)

ГЕОГРАФІчНІ КООРДИНАТИ. На топографічних картах можна визначити географічні координати. Для цього звернемо увагу на внутрішню рамку аркуша топографічної карти, що обмежує картографічне зображення. Її утворюють випрямлені дуги паралелей і меридіанів. У кутах рамок підписані їхні географічні координати. Паралельно до внутрішньої рамки проведена мінутна рамка — подвійна лінія, поділена на світлі й темні відрізки. Кожний відрізок уздовж західної та східної рамки карти відповідає 1′ широти, а північної та південної — 1′ довготи. Кількість мінутних відрізків на північній і південній сторонах рамки дорівнює різниці значень довготи західної і східної сторін. На західній і східній сторонах рамки кількість відрізків визначається різницею значень широти північної і південної сторін. На кожному мінутному відрізку точками позначені поділки секунд, що дорівнюють 10″. Отже, для того щоб знайти географічні координати будь-якої точки, треба провести через неї до сторін рамки карти (мал. 5) дві лінії, які відповідали би паралелі та меридіану, і прочитати на рамці значення широти й довготи з точністю до секунд.

Мал. 6. Прямокутна система координат у шестиградусній зоні

ПРЯМОКУТНА (КІЛОМЕТРОВА) СІТКА І ПРЯМОКУТНІ КООРДИНАТИ. Для зручності визначення місцезнаходження об’єктів на топографічних картах було створено прямокутну систему координат, подібну до декартової, яку використовують у математиці. Точкою відліку координатної сітки в кожній 6-градусній зоні є перетин її осьового меридіану з екватором (мал. 6). За осьовий меридіан взято вісь Х, а за вісь Y — лінію екватора.

На північ від екватора відповідно всі значення Х є додатними. Щоб уникнути від’ємних значень координати Y, за лінію відліку беруть не сам осьовий меридіан зони, а уявну лінію, що віддалена від нього на захід на 500 км і розміщується поза межами кожної із зон (мал. 6, а).

Положення точки в системі прямокутних координат визначають за допомогою кілометрової сітки. На топографічних картах лінії кілометрової сітки наносять через певне ціле число кілометрів у масштабах: 1:10 000 — через 10 см (1 км), 1:25 000 — 4 см (1 км), 1:50 000 — 2 см (1 км), 1:100 000 — 2 см (2 км), 1:200 000 — 2 см (4 км). Значення ліній кілометрової сітки вказують між внутрішньою й мінутною рамками. Абсциси горизонтальних ліній, паралельних екватору, виписані вздовж бокових рамок, ординати вертикальних ліній, паралельних осьовому меридіану, — уздовж верхньої і нижньої рамок. Координати ліній біля кутів рамки підписують повністю, а решти — тільки двома останніми цифрами. Абсциса Х певної горизонтальної лінії дорівнюватиме найкоротшій відстані від цієї лінії до екватора, а ордината Y вертикальної лінії — найкоротшій відстані від цієї лінії до осьового меридіана зони (осі Х зони), уявно перенесеного на 500 км на захід.

Для приблизного визначення місцезнаходження об’єкта зазвичай користуються скороченими координатами, тобто вказують тільки квадрат, у якому розміщується об’єкт. Для цього слід прочитати за рамкою двозначні числа, позначені великими цифрами біля горизонтальної і вертикальної ліній, що утворюють нижній лівий (південно-західний) кут потрібного квадрата. При цьому спочатку записують число нижньої горизонтальної лінії даного квадрата по осі Х, а потім — число лівої вертикальної лінії по осі Y. Наприклад, квадрат, у якому лежить точка А (мал. 7), позначено 4746. Якщо потрібно точніше визначити положення точки всередині квадрата, то визначають її прямокутні координати з точністю до метра. Для цього з даної точки проводять перпендикуляри до південної (ΔΧ) і західної (ΔΥ) сторін квадрата і за допомогою масштабу вимірюють відстані до них. Отримані величини додають до чисел відповідних кілометрових ліній. Таким чином, знаходять прямокутні координати точки А:

Х = Хк + ΔΧ,

Y = Yk + ΔΥ,

де Хк, Yk — координати південно-західного кута квадрата кілометрової сітки, у якому розміщена точка, м;

ΔХ, ΔΥ — довжина перпендикулярів, м.

Шукані прямокутні координати точки А:

абсциса Х = 5 447 000 + 550 = 5 447 550 м;

ордината Y = 7 446 000 + 220 = 7 446 220 м.

Це означає, що точка А розміщується на північ від екватора на 5 447 550 м у сьомій зоні, а від осьового меридіана віддалена на захід на 446 220 — 500 000 = 53 780 м.

Мал. 7. Визначення прямокутних координат точки

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: стисло про головне

• Топографічні карти — це великомасштабні загальногеографічні карти, що відображають розміщення та властивості основних природних і соціально-економічних об’єктів місцевості.
• Під час складання топографічних карт в Україні використовують поперечно-циліндричну проекцію Гаусса-Крюгера.
• Топографічна карта світу має багатоаркушевий вигляд. Поділ карти на аркуші називають розграфленням, а прийняту систему позначення аркушів — номенклатурою.
• В основу розграфлення й номенклатури топографічних та оглядово-топографічних карт усіх масштабів покладено розграфлення й номенклатуру аркушів міжнародної карти масштабу 1:1 000 000. Її рамки — трапеції, утворені меридіанами й паралелями, проведеними відповідно через 6° довготи й 4° широти.
• Внутрішню рамку аркуша топографічної карти утворюють випрямлені дуги паралелей і меридіанів. У кутах рамок підписані їхні географічні координати.
• Щоб визначити географічні координати певної точки, треба провести від неї до сторін рамки карти дві лінії, які відповідали би паралелі й меридіану, та прочитати на рамці значення широти й довготи з точністю до секунд.
• Положення точки в системі прямокутних координат визначають за допомогою кілометрової сітки.

Знаю і вмію обґрунтувати

• 1. Поясніть, чим відрізняються топографічні карти від інших типів географічних карт.
• 2. Що називають номенклатурою карти? Чим зумовлено використання номенклатури на багатоаркушевих топографічних картах?
• 3. Що називають розграфленням топографічної карти?
• 4. Які лінії слугують рамками аркушів топографічних карт?
• 5. Карта якого масштабу покладена в основу розграфлення й номенклатури, які розміри (у градусній мірі) аркуша карти цього масштабу?
• 6. З якими лініями збігаються межі аркуша карти масштабу 1:1 000 000?
• 7. Що називають колоною та зоною карт? Як ведеться рахунок колон і зон?
• 8. Що називають рядом (поясом) карт? Як позначаються ряди?
• 9. Визначте масштаби карт за номенклатурою їхніх аркушів:

1. а) L-42-16-Б-б;
2. б) M-27-A;
3. в) VII-K-31;
4. г) O-41-XXV;
5. д) Р-59.

• 10. Поясніть відмінність між географічними та прямокутними координатами.

Працюю з картою

На частині аркуша топографічної карти (мал. 16 на с. 19) знайдіть нівелірний репер (квадрат 4855) і башту (квадрат 4759), що є орієнтиром. Визначте їхні географічні та прямокутні координати.

Шукаю в Інтернеті

За допомогою матеріалів сайту http://freemap.com.ua/karty-ukrainy/karty-genshtaba знайдіть карту свого населеного пункту. Визначте номенклатуру аркуша топографічної карти масштабу 1:100 000 та квадрати, у яких розташований ваш населений пункт.

Генерую ідеї

Запропонуйте кілька способів визначення масштабу топографічної карти, якщо з якихось причин його підпис відсутній.



Географічна карта — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Карта. У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мапа. Фізична карта світу Карта ван Шагена, 1689

Географі́чна ка́рта або ма́па — зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної (картографічної) проекції. Вона показує розміщення, властивості і зв’язки різних природних і соціально-економічних об’єктів та явищ. Карта є моделлю реальної дійсності.

До основних картографічних творів відносять також глобуси — об’ємні кулеподібні моделі Землі з нанесеним на них картографічним зображенням, виконані в певному масштабі і атласи — систематизовані цілісні зібрання карт, створені за єдиною програмою.

Як приклад карт із різним охопленням території можна взяти карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо.

Карти складають на основі польових досліджень, аеро- і космічних знімків та інших картографічних джерел, статистичних і літературних даних.

Герефордська карта світу, близько 1300 року н. е.

Ератосфен Кіренський (близько 275—194 рр. до н. е.) не тільки виміряв довжину земного меридіана (250 000 стадій) і обчислив радіус Землі (40 000 стадій), але й увів поняття «паралелі» та «меридіани», довільно наніс їх на укладену ним карту заселених земель — «ойкумену». Цією картою користувались 400 років — до кінця І століття. До наших днів дійшло 27 карт давньогрецького вченого Клавдія Птолемея (близько 90—160 н. е.) з еллінзованого єгипетського міста Александрія, які він додав до своєї наукової праці «Географія». Він описав методику укладання карт, перелічив близько 8 тис. назв різних об’єктів на відомій йому місцевості, в тому числі кілька сотень із географічними координатами, визначеними за Сонцем і зірками. Птолемей уперше використав сітку меридіанів і паралелей, яка мало чим відрізнялася від сучасної.

У середні віки Землю зображували у вигляді кола або прямокутника, у центрі яких розміщували важливі міста, святі місця^[1], на крайньому сході — рай, а на заході — пекло. У VI столітті одну з таких мап створив візантійський чернець Козьма Індикоплов. Зображена ним система світу розповсюдилася в тодішній Європі. Середньовічні картографи Європи і арабських країн креслили карти таким чином, що схід розташовувався нагорі карти, а північ, відповідно, ліворуч^[2]. Сам термін орієнтування походить від латинського слова (лат. oriens — схід). Цю традицію вони успадкували від давньогрецьких і давньоримських мореплавців, бо насправді, в морі набагато легше відшукати схід сонця, ніж північ.

Класифікація Фізичних карт[ред. | ред. код]

Приклад топографічної карти

Масштаб[ред. | ред. код]

За масштабом карти класифікують на:

• великомасштабні — з масштабом від 1:5000 до 1:200000, загальногеографічні карти такого масштабу називають топографічними;
• середньомасштабні — масштаб яких від 1:200000 до 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядово-топографічними;
• дрібномасштабні — масштаб більший від 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядовими.

Відмінні за масштабом карти мають різну точність і детальність зображення, ступінь генералізації і нерідко різне призначення.

Зміст[ред. | ред. код]

За змістом виділяють дві великі групи карт — загальногеографічні і тематичні.

• Загальногеографічні карти зображають всі географічні явища: рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, населені пункти, господарські об’єкти, комунікації, кордони і таке інше.
  • Загальногеографічні великомасштабні карти, на яких зображені всі об’єкти, які є на місцевості, називаються топографічними.
  • Середньомасштабні загальногеографічні карти — це оглядово-топографічні.
  • Дрібномасштабні загальногеографічні карти — це оглядові.
• Тематичні карти показують розміщення, взаємозв’язки і динаміку природних явищ, населення, економіки, соціальну сферу. Їх можна об’єднати у дві групи:
  • Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища і їх комбінації. В цю групу входять карти геологічні, геофізичні, карти рельєфу земної поверхні і дна Світового океану, метеорологічні і кліматичні, ботанічні, океанографічні, гідрологічні, ґрунтові, карти фізико-географічних ландшафтів і фізико-географічного районування тощо.
  • Карти суспільних явищ включають карти населення, економічні, політичні, історичні, соціально-географічні. Кожен з згаданих підрозділів також може ділитись. Так, економічні карти охоплюють також карти промисловості (як загальні, так і галузеві), сільського господарства, рибної промисловості, транспорту і зв’язку тощо.

Призначення[ред. | ред. код]

За призначенням карти поділяються на:

• науково-довідкові — призначені для виконання за ними наукових досліджень і отримання максимально повної інформації;
• культурно-освітні — призначені для популяризації знань, ідей;
• технічні — відображають об’єкти та умови, необхідні для вирішення якихось технічних завдань;
• навчальні — використовуються як наочність для вивчення географії, історії, геології та інших дисциплін;
• туристичні та інші.

Охоплення території[ред. | ред. код]

За охопленням території карти поділяються на:

• Світу (карта земної кулі).
• Океанів (карта всіх, або окремих океанів).
• Материкові (карта окремого материка «Африка»). Всередині материків карти класифікують в залежності від вибраної ознаки:
  • політико-адміністративні, бувають груп держав, окремих держав, областей, штатів, кантонів, районів тощо;
  • фізико-географічні, ділять на карти природних районів, регіонів;
  • економічні, ділять на карти економічних районів;
• Країн і регіонів (карта однієї країни «Україна»).

Характер й ступень практичної направленості[ред. | ред. код]

В залежності від характеру й ступеня практичної направленості змісту розрізняють:

• Інвентаризаційні карти, які відображають об’єкти й явища відповідно до їхньої класифікації, що враховує інтереси даної області діяльності.
• Оцінні карти, що показують необхідність або ефективність використання природних або соціально-екологічних умов й ресурсів для тих чи інших цілей.

Прийоми дослідження[ред. | ред. код]

Залежно від прийомів дослідження карти бувають:

• Аналітичні карти відображають окремі сторони або властивості явищ без відображення зв’язків та взаємодії з іншими їх сторонами або властивостями (температурою повітря, напрямком і силою вітру, опадами, крутизною схилів тощо).
• Синтетичні карти дають цілісну інтегральну характеристику явищ, при формуванні яких враховуються складові частини конкретного явища та існуючі між ними зв’язки (ландшафтні, кліматичного чи гідролого-кліматичного районування тощо).
• Комплексні карти відображають декілька взаємопов’язаних явищ або їх елементів й причому кожне явище в своїх показниках.

Об’єктивність й достовірність[ред. | ред. код]

За ступенем об’єктивності й достовірності змісту розрізняють:

• Карти-спостереження містять дані, що отримані безпосередньо в результаті спостережень (опадів, забруднення атмосфери).
• Карти-висновки складають шляхом обробки фактичних даних та їх інтерпретації в відповідності з уявою автора про явище, що зображується (наприклад, клімат).
• Гіпотетичні карти складають при недостатній кількості фактичних даних на основі гіпотез та припущень (дрейфу материків).
• Тенденціозні карти відображають явно спотворену дійсність.

Створення карт проводиться за допомогою картографічних проєкцій — способу переходу від реальної, геометрично складної земної поверхні до площини карти. Для цього спочатку переходять до математично правильної фігури еліпса або кулі, а потім проектують зображення на площину за допомогою математичних залежностей. При цьому використовують різні допоміжні поверхні: циліндр, конус, площину.

• Циліндричні проекції використовуються для карт світу — модель Землі ніби вміщують у циліндр і уявно проектують на його стінки земну поверхню. При розгортанні циліндра утворюється плоске зображення; меридіани і паралелі у цій проекції — прямі лінії, що проведені під кутом, лінія найменших спотворень — екватор.
• Конічні проекції найчастіше використовуються для зображення Євразії, Азії, світу. Для цього один або декілька конусів насаджуються на модель Землі і на них переносять всі точки земної поверхні. Меридіани у такій проекції — прямі лінії, які виходять з однієї точки (полюса), а паралелі — дуги концентричних кіл.
• Для зображення на картах окремих материків чи океанів використовують азимутальні проекції. При цьому на площину проектують поверхню материка. Точкою нульових спотворень є точка дотику площини до земної поверхні. Водночас периферійні частини карти мають в такій проекції максимальне спотворення. Паралелі у прямих азимутальних проекціях (точка дотику — полюси) зображаються концентричними колами, а меридіани — прямими (променями). У такій проекції складені карти Антарктиди, приполярних районів. У поперечно-азимутальній проекції (точка дотику — на екваторі) складена карта півкуль. У ній меридіани і паралелі — криві, за винятком екватора і середніх меридіанів півкуль. Для зображення окремих материків точки дотику вибирають у їх центрі (карти Африки, Австралії, Америки). У сучасних умовах картографічні проекції будуються також за допомогою математичних розрахунків без допоміжних поверхонь. Їх називають умовними.

Внаслідок кулястості Землі на мапах існує спотворення довжин, кутів, форм та площ. Вони є різних видів, а їх величина залежить від виду проекції, масштабу карти і охоплення території. Виявити на карті спотворення довжин вздовж меридіанів можна, порівнявши відрізки меридіанів між двома сусідніми паралелями. Якщо вони рівні, то спотворень немає.

Про спотворення відстаней на паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли відсутні спотворення, то відрізок екватора рівно у два рази більший, ніж відрізок 60-ї паралелі.

Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі і меридіани не утворюють між собою прямих кутів.

Розрізнити спотворення форм можна порівнявши довжину і ширину якогось географічного об’єкта на карті і глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає. Ще простіше це зробити можна, порівнявши клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то це свідчить про відсутність спотворень форм на даній географічній карті.

Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні, то з цього виходить, що на карті немає спотворення площ.

Залежно від призначення карт, для них підбирають такі проекції, на яких один із видів спотворень може бути відсутнім, або дуже незначним. За характером спотворень картографічні проекції поділяють на: рівновеликі (немає спотворень площ), рівнокутні (немає спотворень кутів) і довільні (існують всі види спотворень).

Призначення географічних карт так само різноманітне, як і різноманітні сфери людської діяльності. Їх використовують у наукових дослідженнях, різних галузях господарської діяльності, військовій справі, в туристичних подорожах. Існує думка про єдність картографічних і живописних творів.

• Кришталович У. Р. Рукописні карти XVI—XIX століть. З фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Львів / Передм. Р. Сосси. — К.: ДНВП «Картографія», 2011. — 216 с: іл. — ISBN 978-966-475-929-5

Топографические карты и склоны

Топографические карты как способ визуализации поверхности Земли

Топографические карты показывают трехмерную форму ландшафта, представляя равные высоты линиями на двухмерной карте; По сути, они представляют собой своего рода контурную карту (также используемую в метеорологии и океанографии). Хотя они могут быть получены математически, большинство геологов создают их, измеряя высоту (и положение) в поле (или на аэрофотоснимке), нанося высоту на карту и соединяя линии одинаковой высоты (очень похоже на соединение точек, за исключением что все одинаковые числа связаны, а не последовательно).Этот модуль разработан, чтобы дать вам опыт изучения и чтения топографических карт, понимания масштаба, расчета уклона и рисования топографических профилей.

Почему я должен знакомиться со всеми аспектами топографических карт?

Топографические карты будут знакомы тем из вас, кто любит пешие прогулки или отдых на природе; они используются для понимания ландшафта, по которому вы будете путешествовать (или подниматься по скалам, или на лыжах и т. д.). Они также широко используются полевыми геологами для различных целей.Умение читать и интерпретировать топографические карты считается основным навыком для всех геофизиков и студентов-геологов. Топографические карты используются для понимания формы земли, обрушения склона, изменения ледников и геологической истории, среди прочего. Геофизики создают и используют их для построения геологических карт, для поиска лучших строительных площадок, для оценки того, где произойдет наводнение, и для определения лучших мест для археологических или палеонтологических раскопок.Части этого модуля научат вас читать топографические карты, чтобы вы могли заполнить другие приложения, для которых используются эти типы контурных карт.

Студенты наук о Земле, которые хотят научиться читать топографические карты, также должны знать о масштабе — соотношении размера карты к размеру области в реальной жизни. Почему вас должно волновать масштаб карты? Шкала помогает понять, как далеко вам придется пройти, чтобы добраться до этого озера, или расстояние между двумя точками на дороге.Части этого модуля расскажут вам о типах масштабов, способах определения масштаба и стандартных типах масштабов для топографических карт. Одно из самых практических упражнений, которые можно найти в учебниках по геонаук, включает вычисление уклона склона холма или другой части поверхности земли. Зачем нужно рассчитывать уклон холма? Склон может сказать нам, хорошее ли это место для строительства, будет ли дорога покрыта мусором или насколько сложно будет подняться на эту вершину.Он также влияет на вулканические опасности, ограничивает допустимое землепользование (например, сельское хозяйство и застройку) и многое другое. Части этого модуля расскажут вам, как рассчитать уклон склона холма или поверхности зеркала грунтовых вод или чего-либо, для чего вы знаете расстояние и разницу в высоте.

Построение топографического профиля связано с уклоном и пониманием формы местности. Почему вы хотите нарисовать профиль ландшафта? Многим геофизикам нравится визуализировать форму земли, как если бы они ее рассекли.Это помогает им видеть опасности, делать выводы о простирании и падении геологии под землей, среди других приложений. Части этого модуля проведут вас через этапы создания топографического профиля, что часто делают геофизики.

Топографические карты страниц

Пример топографической карты. Щелкните изображение, чтобы увеличить его в новом окне. Эти страницы разработаны, чтобы помочь вам выполнять упражнения, которые обычно связаны с использованием топографических карт в науках о Земле.Решите, в чем вам нужна помощь, и нажмите на ссылку. (Если вам нужна помощь по всем этим вопросам, начните с первой ссылки, и оттуда вы будете перенаправлены к следующему упражнению.):

1. Считывание высот с топографической карты Ниже приведены примеры типов вопросов, которые просят вас прочитать отметки на топографической карте.
   • Определите отметки точек 1-5.
   • Какова высота холма, на котором проведена линия B (красная)?
2. Расчет уклонов и уклонов по топографической карте Ниже приведены примеры типов вопросов, которые вы можете встретить в типичном вопросе, в котором вам предлагается обозначить точки.
   • Рассчитайте наклон линии B (красный) на топографической карте справа.
   • Определите, какой склон круче, линия B (красная) или линия C (синяя) на топографической карте справа.
   • Найдите уклон дороги на топографической карте справа.
3. Нарисовать топографический профиль с топографической карты. Ниже приведены примеры типов вопросов, которые вы можете встретить в типичном вопросе, в котором вам предлагается провести плавную линию.
   • Нанесите отметки вдоль линии A-B, соедините точки плавной линией, чтобы построить топографический профиль.
   • Создайте топографический профиль на вершине горы Веннер.

Дополнительная помощь с топографическими картами

Вы можете заполнить страницы, указанные выше, без дополнительной помощи. Если вы чувствуете, что вам нужна дополнительная помощь или дополнительная информация о топографических картах, вот несколько ссылок, которые помогут вам подумать о топографических картах в целом.

,

Топографические карты — бесплатный веб-архив

Советские военные топографические карты (196x — 199x лет) карты всего мира	Российский Государственный Топографический Центр Карты (до 2013 г.) карты Российской Федерации
Доступные весы:	Доступные весы:
1: 1000000 1: 500000 1: 200000 1: 100000 1: 50000 1: 25000	1: 50000 1: 25000

Нажмите здесь, чтобы начать интерактивный поиск топографических карт

Все карты сканируются и сохраняются в формате.GIF или .png и прикрепите файл .map, чтобы использовать его с OziExplorer, Global Mapper или любой другой топографической программой.

Все топографические карты доступны через интерактивный поиск карт — просто откройте Google Satellite Map, выберите и щелкните любой регион, и вы получите список доступных карт.

Все топографические карты и файлы калибровки для OziExplorer можно загрузить бесплатно.

,

8 бесплатных векторных шаблонов топографических карт

Образцы топографических карт сейчас очень популярны среди дизайнеров, которые хотят запечатлеть модный винтажный стиль на открытом воздухе в своей работе. Они состоят из множества тонких контурных линий, которые изгибаются и деформируются, образуя интересные формы, благодаря чему они отлично подходят для заполнения фона ваших дизайнов тонким узором. Несколько недель назад я показал вам, как создать эффект контурной карты с помощью инструмента «Переход» в Illustrator, с тех пор я был занят игрой с множеством различных стилей топографических карт, чтобы создать этот бесплатный пакет бесшовных повторяющихся узоров, которые вы можете загрузить.

Этот бесплатный пакет шаблонов топографических карт содержит 8 бесшовных шаблонов в векторных форматах EPS, PNG и Photoshop PAT, что делает их идеальными для любого проекта. Повторяющиеся изображения PNG можно установить в качестве фона веб-сайта, векторные узоры можно масштабировать до любого размера, а файл Photoshop PAT позволяет быстро заполнить большую область. Я сделал 8 вариантов контурных линий с разными уровнями толщины, плотности и стиля линий.

Загрузите бесплатные образцы топографических карт 7.4 МБ

,

Топографическая карта Индии

Индия является домом для различных географических объектов, таких как реки, горы, долины, плоскогорья, побережья, пустыни и равнины. Страна — рай для путешественников. Штаты в северной Индии лежат в Гималайской горной цепи. Индия — седьмая по величине страна в мире, ее общая площадь составляет 3 287 263 кв. Км. Береговая линия страны простирается на 7 517 км, а самая длинная река страны — святая Ганга или Ганг, протяженность которой составляет 2510 км.Вы заметите четыре отдельных региона страны — равнины, горы, южный полуостров и пустыню.

Восточная и средняя часть Индии состоит из продуктивных Индо-Гангских равнин. Пустыня Тар в Раджастане расположена на северо-западе. Terra firma на юге Индии почти полностью состоит из плато Декан. Два важных горных хребта в Южной Индии расположены недалеко от берега моря, это горные хребты Западные Гаты и Восточные Гаты.Араваллис и Виндхьячал — другие известные горные хребты Индии.

Страна предлагает широкие возможности для заработка агентам по недвижимости, так как иностранные путешественники часто стремятся приобрести или арендовать горные курорты, бунгало, пляжные домики, а жители региона предлагают их по ипотеке. Индия разделяет свои международные границы с Афганистаном, Пакистаном, Непалом, Бутаном, Китаем, Мьянмой и Бангладеш.

Ганг, Сон, Брахмапутра, Чамбал, Ямуна и Гогра — главные реки Индии.Все эти реки способствуют росту сельского хозяйства в стране.

Физиологически страну можно разделить на следующие области:

• Северные горы Гималаев
• Индо-Гангская равнина
• Полуостров или плато Декан
• Центральное нагорье
• Западное побережье (побережья Канкара, Конкан и Малабар)
• Восточное побережье (побережье Коромандел на юге)
• Великая индийская пустыня (также называемая пустыней Тар в Раджастане) и Ранн Кач
• Северо-восточные горные цепи, граничащие с долиной Ассам
• Долина реки Брахмапутра в Ассаме
• Острова Бенгальского залива и Аравийского моря.

Крупнейшие вершины Индии — это Нанда Деви (7817 метров), Канченджанга (28 208 футов / 8598 метров), третий по высоте пик в мире, расположенный на границе между Непалом и Сиккимом, Бадринатх (23 420 футов / 7 138 метров). ), Камет (25 447 футов / 7 756 метров) и Дунагири (23 179 футов / 7065 метров). Андаманские, Никобарские и Лакшадвипские острова — две важные группы островов в стране. Дата последнего обновления: 5 мая 2020 г. ,